Довідка від "Панорами":

Наші запитання до неї:

– Більше 14 років. У 1995 р. відбулася профспілкова звітно-виборна конференція працівників культури Мукачева. За годину до початку роботи конференції, на яку мене запросили (як і решту директорів закладів культури), до мене в кабінет зайшла Н. М. Товтин – голова обкому профспілки працівників галузі культури, з якою ми до цього бачилися один чи два рази. Це мене здивувало і насторожило – ставлення до профспілки саме в цей період – було, м’яко кажучи, критичне: з обласною профспілкою у 1993 р. у мене склалися напружені стосунки – з вини чи безаляберності обласних чиновників, я, мати трьох дітей, була позбавлена права на пільгову путівку до санаторію з хворою дитиною. І в цей же час до бібліотеки «зачастили» високопосадовці того ж, нашого обкому, – перевіряли умови праці, а в бібліотеці взимку було холодно, бо ще під час реконструкції бібліотеки в 1975 р. будівельники щось «накрутили» з трубами, і все так і залишили, а на мої прохання відремонтувати опалювальну систему тодішня влада не відреагувала. Отож я і подумала: мене знову критикуватимуть, на цей раз – на конференції.

Однак Н. М. Товтин прямо і відверто заявила, що буде пропонувати мою кандидатуру на посаду голови міського комітету профспілки: мало того, що несподівано, а ще й нетрадиційно – як же можна поєднувати ролі адміністратора-чиновника, який суттю своєю покликаний вимагати та порушувати права трудівників і лідера профспілки, котрий з рук керівника буквально видирає права і пільги. «Це у своєму колективі керівник не може бути обраним головою профкому» – була відповідь.

Одним словом, того січневого вечора 1995 року мене було обрано головою міського комітету профспілки культури. А згодом саме поєднання цих двох посад допомогло «мирним шляхом» добитися якихось пільг і відстоювати права працівників, членів профспілки, входити з окремими пропозиціями до владних структур щодо вирішення проблемних питань членів профспілки, відстоювати інтереси працюючих під час роботи над виконанням Колективної угоди.

До речі, як керівник, я була і залишаюся законопослушною, і ніколи не намагалася позбавити працівників бібліотеки їхніх законних прав.

– Мабуть, варто знову повернутися в 90-ті роки, бо наша організація багатопрофільна, а згідно з «Законом про профспілки» будь-який трудовий колектив, навіть – пекарів чи лісорубів – має право, за рішенням членів профспілки, увійти в профспілку культури. Отже, міський комітет об’єднує працівників спорту, поліграфії, журналістів, туризму та ряду інших галузей. Ми утворили профспілкові організації тоді в новоствореному пенсійному фонді. На той час Мукачівський міськком був найчисленнішим – об’єднував понад тисячу членів профспілки. Щороку ми оздоровлювали понад сотню дітей у літньому таборі «Ждимир» та більше 25 дорослих, систематично шефствували над Чинадієвським дитбудинком – їздили до дітей з книгами, солодощами і, звісно, концертами.

– Насамперед – це нові знайомства, обличчя, спілкування. Я за натурою завжди була лідером, намагалася завжди щось організувати. Але, якщо бути відвертою, мало хто сприймав мене. Хтось мовчки очікував, що ж з цього вийде. Я навчилася бачити в усьому «зерна хорошого». І хто б там що не говорив – авторитет профспілки великий і незмінний. Всі ми добре пам’ятаємо паводок 98-го, коли Мукачево потерпіло найбільше. А через 3 дні у нас в бібліотеці голова ЦК профспілки працівників культури Л. Ф. Перелигіна, голова обласної ради профспілок І. І. Король та голова обкому культури Товтин Н. М. видавали першу матеріальну допомогу потерпілим – членам профспілки культури. Погодьтеся, на той час це були не такі й малі гроші. Але найголовніше – профспілка була першою, яка миттєво зреагувала. Ми видавали кошти і вдома і в лікарнях.

Сотні дітей було оздоровлено безкоштовно по 2 зміни в санаторіях Трускавця. До цього долучилася голова обласного об’єднання театральних діячів «Мельпомена» Л. І. Оленчук.

Ми проводжали, зустрічали дітей, дбали про них як про рідних. У цей час профспілка працювала на високому душевному підйомі – не шкодували ні часу, ні сил. В бібліотеці було відкрито пункт прийому від громадян одягу, теплих речей.

І ось уже 14 років я головую, тобто – ще двічі мене обирали своїм лідером і ті, хто не сприймав мене у 1995-ому, і ті, хто насторожено спостерігав мої потуги поєднати роль директора і голови міськкому. З усіма я порозумілася, і вони стали моїми помічниками.

За ці роки я стала багатшою на друзів, набралася життєвого і професійного досвіду: переймаючись проблемами своїх колег і радіючи з ними, я відкриваю для себе все нові і нові грані людського життя.
Завдяки профспілковій роботі я два роки була координатором у Мукачеві Міжнародного благодійного фонду «Грін Грос» – із дітьми школи для слабозорих ми проводили Дні Землі, птахів, саджали дерева у Березинському дендрарію, з дітьми-чорнобильцями чистили потічки та мурашники, виїжджали на природу. Багато хворих дітей членів профспілки за кошти фонду пройшли обстеження і лікування в санаторії «Поляна» та відпочили в Лумшорах.

– Так. Це тоді коли дякуючи моїм зусиллям, керівників установ культури не було переведено на контрактну основу. Не дивлячись ні на Колективну угоду, ні на мої застереження про протизаконність своїх дій, тодішнє начальство відділу культури видало наказ про переведення директорів шкіл мистецтв, МБК, ЦБС на контракт, хоча це не передбачено законодавством.

Звичайно, робота лідера громадської організації складається з маленьких перемог і досягнень, але на це витрачаються особистий час, нерви, здоров’я. Чи то приходить мати і з відчаєм розповідає про маленьку, але вже хвору дитину, якій конче потрібне спеціалізоване лікування, чи то голова профкому намагається вирішити проблему в своєму колективі – на все необхідні зусилля. А хто у наш час хоче виконувати даремну роботу? Тому і голови профспілкових організацій – це сподвижники у культурі і житті.

– Профспілки, їх об’єднання здійснюють представництво і захист трудових соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об’єднаннями громадян.

На перший погляд, це загальні фрази, однак за цим стоять злободенні питання щоденного життя. Насамперед, – це робота над укладанням Колективних угод, де закладаються чимало пільг для працюючих, організація культурно-масової, та спортивної роботи, питання дотримання законодавства про працю, відпустки, надання пільг…

Оздоровлення дорослих і дітей – було і залишається одним з пріоритетних напрямів діяльності нашої профспілки. До речі, і зараз наш міськком в «передовиках» по оздоровленню, значну увагу приділяємо оздоровленню дітей та їхніх мам.

Обов’язково мушу підкреслити, що профспілкова робота – безкоштовна. Тому вклоняюся головам первинних профспілкових організацій і всьому профактиву міського комітету профспілки працівників культури за те добре, що вони роблять для людей. 

– Основа діяльності профспілок упродовж багаторічної роботи не змінилася – захищати інтереси працюючих членів профспілки. Інша річ, що завдання і шляхи вирішення сьогодні стали значно складнішими, аніж раніше. В обстановці світової економічної кризи наші працюючі потрапили в жорсткі умови: звільнення, невиплата зарплати… Однак у Мукачеві працівники культури отримують зарплату вчасно, не скорочено жодного працівника.

У всіх заходах щодо захисту наших працівників, я брала участь особисто. Як член ревізійної комісії ЦК профспілки працівників культури України, неодноразово виступала на пленумах. І те, що не тільки викладачі шкіл мистецтв, а й інші працівники культури отримують доплату за вислугу років – пряма заслуга нашої профспілки.

Звичайно, профспілки за останній час змінили тактику: влада, роботодавці зараз – соціальні партнери, з якими треба і можна домовлятися. Адже завдання зрештою спільне: щоб працівник (це – член профспілки) працював з повною віддачею, приносив своєю працею користь установі, а отже – і місту, і державі. І водночас треба працівнику віддати належне, законне – забезпечити йому умови і охорону праці, виплачувати вчасно заробітну плату, подбати про його відпочинок та інші життєві потреби.

Якщо бути відвертою, то є такі, хто вважає, що мало що залежить від профспілки в сьогоднішній час банкірів і «дерибанів». Але, водночас, – немало залежить від особистості й бажання не допустити правового нігілізму.

– В солідарності, єдності дій і розумінні, що ти працюєш заради людей, їхніх сімей. І віра працюючих в профспілках – адже, підкреслюю, це – громадська робота.

– Найперше – здоров’я, гідної оцінки своєї роботи, вдосконалення майстерності. А ще – творчих здобутків, злетів в ім’я розквіту мистецтва і «во славу» рідного Мукачева. І, як не дивно комусь здасться, – терпіння і розуміння сьогоднішньої нелегкої ситуації не тільки в культурі, а в нашому нелегкому житті.