Вривається легким, веселим вітром у мукачівські мури травень - і шибка на мансарді вулиці Гоголя прочиняється сонцю. Вранці сонячний промінь лягає тут на мольберт, а пізно увечері неохоче покидає його. Як і сам невгамовний господар - Юрій СЯРКЕВИЧ, який живе і працює за цим сонячним годинником ось уже шістдесят п'яту весну. І знову він зустрічає її з твердою ніжністю руки, мудрою простотою душі, привітністю серця. Заслужений художник України і заслуженої шани городянин княжого культурного міста. Колорист Божою ласкою і колоритної вдачі чоловік. 

Такого плану художників - одиниці. Юрій Сяркевич - не просто метр закарпатського малярства, котрий посів осібне достойне місце в градації майстрів-учителів Бокшая, Кашшая, Шолтеса, Сапатюка, Шутєва. Не просто самобутній і талановитий живописець оригінального творчого реноме. Це митець, що дешифрував містичні чари Карпат і відтворив їх на полотні барвою, світлом, теплом, ароматом. Органічно увібравши в свою палітру традиції великих попередників, Юрій Сяркевич глибоко і любовно освоює на полотнах невичерпну енергетику Карпатського краю, лірично і тонко передає романтизм цієї благословенної землі. Котра, до речі, стала йому ріднішою за батьківську (містечко Жовква на Львівщині), бо тут знайшов і родинну гавань, і милий світ для спраглої краси душі. А зелені пагорби, хащі й потоки стали його творчою робітнею. Ось і ювілейну виставку в Ужгороді він назвав "Зачаровані Карпати".

Ніби й вік уже поважний, а з полотен і далі струменить дитинна захопленість світом, молодечий творчий розгін лише наростає. Ще недавно ми чули, що Сяркевичем торгують у галереї нью-йоркського Мангеттена. А нині - що його полотна виставлено поряд із класиками на аукціоні в Братиславі. З високих кабінетів Києва долинають дзвінки-замовлення на "карпатську зиму Сяркевича". Після Михайла Сапатюка (його мистецького гуру) він тут поза конкурсом.

Його малярство комунікативне, довірливо налаштоване до людей. Яскраві відкриті барви і теплий колоризм - енерготворчий струмінь його пензля.

Він не йде сліпо за схемами технік, не втискається в рамки класичності. Ретельно прописана фактура дерева, трави, в.оди має не лише колір, але й смак, пахощі. Композиції вибудовуються нешаблонно, з тонким психологізмом. Небайдужа рука майстра і квіткою замилується, і схопить тінь від галузки, і круто пропише фортечний мур чи штахетини верховинської ґражди. Сяркевич дбайливо фіксує етнографічні карпатські картинки, вцілілі волею долі й недолі на задвірках нашої нищівної цивілізації. Так хочеться ввійти в ці милі патріархальні дворища, в напоєні сонцем і лише йому_ притаманною синявою краєвиди... Що тут дивуватися з вибору київських і нью-йоркських вельмож!

Відмежовуючись від наносного і показушного, художник сповідує глибоку народність, природність засобів. Сама природа - це найбільше диво. Пораз і не вловиш, де грань живої природи, а де живі мазки художника. У симфонії весняного ренесансу тануть буденні клопоти і метушня. В священному світі полотна панують лише гармонія, досконалість і умиротворений спокій Природи. Аж дивно це отримувати від майстра, такого емоційного і бурхливого поза майстернею. Йому не потрібно хитрувати і мудрствувати лукаво з пензлем, щоб подивувати мистецького гурмана. Модернові витребеньки не для нього. З його розгонистих соковитих мазків постає вічна сутність світу, витвореного найбільшим з-поміж художників - Творцем. А він каже, що лише вловлює її і закодовує на полотні.

Нинішній звіт за майже півстоліття творчих шукань Юрія Сяркевича виходить повновагим і цікавим. Невпинно росте інтерес до його пейзажної карпатіани як удома, так і далеко за межами краю. Дирекції престижних виставок щоразу закуповують роботи "під корінь", охоче їх вивозять до закордонних галерей і приватних колекцій. Ось і зараз, напередодні чергової "персоналки", постала проблема "визбирування" робіт. Не тримаються вони домашніх запасників, мандрують світом. Як і він сам - у пошуках нових вражень, нових якостей, нової енергії.

Травень усіяв підлогу його мансарди білими монетами вишневого цвіту. Майстерня ця, каже Юрій Михайлович, зачарована. Тут довго жила побожна бабуся -залишила піч, дерев'яне ліжко і багато ікон. Поряд - картини. Золоті крупинки сонячного годинника його життя. Словами не передаси морозну свіжість "Подиху весни", "Кам'янки", задушевний ліризм "Либохорів", веселе буяння "Старої Верховини", променисте тепло "Натюрморту" з бузком, елегійну строкатість "Потічка в Синяку", "Осені в Колочаві", "Мукачівського замку". Його й намагається зафіксувати на пленерах, осмислити ліричною душею мукачівський живописець. Тому сніг Сяркевича не буває чисто білим, листя - зеленим, небо - синім. Його кольо-ристичний окомір значно складніший, багатший.

І ось нова доба весни священної. Як новий подарунок сонця, як поклик у дорогу, як нова сторінка солодкої каторги при мольберті.